Ананурi
Це укріплення феодального періоду, розташоване на березі ріки серед гір, виконувало оборонну функцію для одного з найвпливовіших родів та стояло на захисті його земель в Душеті від нападів з боку Дар'яльської ущелини. Як і всі давні військові об'єкти, за свою історію стіни Ананурі бачили багато, як хорошого та героїчного, так і того, про що говорять з осудом. З усього того, що колись було містом, зараз в доброму стані ми можемо бачити верхню цитадель. І саме нею ми прогуляємось та познайомимось з кількома персонажами, котрі мали відношення до Ананурі та відзначились за своє бурхливе життя вчинками, що стали частиною великої історії. Отже, зайдемо через масивні південні ворота до двору і почнемо!
Найстарішим об'єктом комплексу є так звана хевсурська вежа, котру датують XIV-XV ст. (хоча в деяких книгах зустрічається і версія про XIII ст.). Називається вона так, тому що кладка і стиль її характерні для Хевсуреті та прилеглих регіонів. А зведено її як сторожову, на шляху від Дар'яльських воріт до Тбілісі (ця дорога тепер знана нами як військово-грузинська). І лише з часом довкола вежі виросли оборонні мури з п'ятьма круглими та однією масивною квадратною вежею, що зветься Шеуповарі, про неї мова ще піде далі.
Від помешкання еріставі та господарських приміщень залишилось дуже мало, це практично руїни. Ліворуч від входу є водосховище, і ще одне, додаткове, знаходиться в дворі, вода до них надходила з гір керамічним водогоном. Зате в доброму стані до нас дійшли три церкви, розташовані в середині цитаделі. Всі вони стоять поруч на одній осі. Найменша, однонавова церква Зцілення (груз. მკურნალი – цілющий, який лікує), датується другою половиною XVI ст. А дзвіницю на ній добудували в 1689 р. З неї відкривається чудовий вид на Жинвальське водосховище та гори.
Ліворуч від входу стоїть церква Спаса (груз. ღვთაების). ЇЇ датують XVI-XVII ст. В плані архітектурно-мистецькому вона не викликає особливого інтересу. Але в південній її частині знаходимо цікавий історичний артефакт: надгробний напис. І розповідає він нам, що пам'ятник цей у 1674 р. звела Аннаханум Абашидзе на могилі свого чоловіка Мдіванбега Едішера, брата ерістава Отара та сина ерістава Георгія. І якщо Ви дочитали до цього місця, то напевне вже втретє задались питанням, хто ж такі "еріставі"? Цим титулом, що звучить для нашого вуха екзотично, називались феодали в Грузії. І, до слова сказати, в певні часи могли вони бути впливовіші і сильніші за царів, впливати на хід політичних баталій та боротьбу за владу, і навіть більше: самі могли бути головною владою. Та не завжди це добре для них завершувалось. Наприклад історик і царевич Вахушті Багратіоні у своїй праці говорить, що, за чутками, брати Едішер та Отар померли не просто, а тому що порушили клятву, котру дали царю Вахтангу V на святій реліквії – гвіздкові, що ним був розіп'ятий Ісус. А було все так: в ті часи повного хаосу і постійної боротьби в Грузії, розділеній на окремі царства, кожне з яких було васалом іншої країни, політичні сили та їх співвідношення дуже швидко змінювались, як і гравці на політичній шахівниці. Відтак, зайнявши трон в Картлі та Кахеті, Вахтанг V мав багато супротивників, зокрема і в особі арагвського ерістава Заала. А були у нього племінники, діти сестри, що одночасно були і племінниками ерістава. І от їм цар наказує позбутись проблеми. І шестеро братів, будучи в Душеті на гостині, вихопили свої шаблі та порубали дядька Заала. За що Отар отримав еріставство, а Едішер титул мсаджултухуцеса (головного судді), який також називався і словом мдіванбег. Та стали брати щось виходити за рамки дозволеного, земельки там собі якісь захоплювати, замки. Цар розізлився, урізав володіння. Брати слізно каялись і клялись у вірності на згаданій вже реліквії. А тоді вирішили посадити на трон Ерекле (спадкоємця кахетинської гілки), котрого, перед тим як покинути цей світ, намагався посадити на трон їх дядечко Заал. Потім, звісно, знову каялися, повісивши собі на шию мечі свої на знак покори. Цар пробачив і вже більше не сварились. Як точно померли самі брати ми не знаємо, але думаю, що чутка про смерть через порушену клятву була гарним прикладом для інших, не дуже вірних підданих.
А найкрасивішу церкву Успіння Богородиці, 1689 року побудови, оздоблену різьбою, замовив Бардзім Мдіванбегу Кайхосро Багсарашвілі, про що дізнаємось із напису на самій будівлі, ліворуч від входу. Самого ж ерістава Бардзіма було вбито у 1739 році ксанським еріставом Шанше. А передували цьому наступні події. Шанше, періодично то воюючи з кизилбашами (мусульманські племена в Кахеті), то вступаючи в конфронтації з царем Вахтангом VI, вимушений був тимчасово тікати до Росії. Тим часом його брат Ієсе відправив свою родину до Кахеті і шлях проходив повз Ананурі, де їх і було захоплено та передано до Ірану. Повернувшись до дому, ксанський ерістав зі своєю армією та загоном лезгін бере цитадель арагвського ерістава в тривалу облогу (в той час кривава помста – то справа честі). І тут спрацювала найвірніша стратегія того часу - ксанці зруйнували підземний водогін, чим змусили мешканців Ананурі почати переговори. Повіривши обіцянкам про помилування, арагвські воїни здались. Лише син еріставі відмовився підкоритись і зачинився у вежі Шеуповарі. Нападники ж, увірвавшись на територію Ананурі, зробили те, що зазвичай робили всі підлі нападники: понищили, пограбували, повбивали. Син же Бардзіма Утрут (чи Утруг) зі своїми людьми загинув в середині підпаленої вежі. ЇЇ потім замурували і лише в тридцятих роках двадцятого століття археологічні дослідження таки підтвердили факт пожежі та жахливої смерті людей всередині.
В середині Успенського храму розписів майже не залишилось, що не знищили тоді лезгіни, потім було забілено вже в часи Російської імперії. На колонах бачимо зображення Асирійських отців і на стіні фрагмент зі "Страшного суду". Іконостас виконано на межі XVIII-XIXст. придворним живописцем царя Ерекле II.
Після смерті Бардзіма володарем Ананурі став такий собі Бежан. Очевидно, що був він не дуже хорошим, бо 1743 року проти нього підняли повстання селяни і вбили. Царю Теймуразу набридли метання арагвських еріставі, їх зверхність та непокора. Відтак він ліквідовує еріставство і Ананурі стає резиденцією чиновників.
У 1786 році замок і територію довкола розорив дагестанський хан Омар. Тоді Ананурі налічував 100 домів.
У 1791 році Ерекле II говорить про цитадель як про одну з семи найміцніших і найнадійніших. А вже 1795 року вимученого і розбитого царя привезли сюди після Крцаніської битви проти військ Ага Могамет хана.
Після приєднання територій Грузії до Російської імперії у фортеці розмістився російський гарнізон. У 1812 році населення здійснило спробу повстати проти окупантів і горці штурмували Ананурі. Проте повстання було жорстоко придушене.
Зараз укріплення арагвських еріставі – це мирне місце, популярне серед гостей країни, тож має багато відвідувачів. Брати штурмом його вже не треба, а можна легко увійти і прогулятись територією. А з вежі Шеуповарі відкривається красивий і мирний пейзаж.
Вежа
|
Храм Успіння
|
Асирійські Отці
|
Вівтар
|
Церква Спаса
|
Церква Спаса
|
Могила Мдіванбега Едішера
|
Додаткова інформація мандрівникам
- Ананурі знаходиться на відстані 70 км. від Тбілісі на воєнно-грузинській дорозі. За 12 км. до нього знаходиться Жинвальське водосховище.
- Добратись громадським транспортом можна з Дідубе маршруткою, що їде в напрямку Казбегі.
Автор: Наталія Ходань.
Гід по Тбілісі. Мова проведення екскурсій: українська (+995) 599 947 312 |
Ананурi на мапi